Еволюція діагностики та хірургічного лікування хворих на інтраабдомінальні інфільтрати й абсцеси первинного та післяопераційного походження

• Main Authors: V.V. Skyba (Author), V.F. Rybalchenko (Author), A.V. Ivanko (Author), R.М. Borys (Author), Dar Yasinya Akhmed (Author), V.V. Lysytsa (Author)
• Format: Book
• Published: Group of Companies Med Expert, LLC, Kyev, Ukraine, 2021-09-01T00:00:00Z.
• Subjects: article
• Online Access: Connect to this object online.

Summary

Мета - поліпшити результати хірургічного лікування хворих з інтраабдомінальними інфільтратами й абсцесами за рахунок впровадження інформативних методів візуалізації та хірургічних технологій. Матеріали та методи. У клініці кафедри хірургічних хвороб № 1 на базі центру хірургії Київської міської клінічної лікарні № 1 у період 2006-2019 рр. перебували на лікуванні 218 пацієнтів із первинними та вторинними інтраабдомінальними інфільтратами й абсцесами. Вік пацієнтів становив від 16 до 85 років. Серед пацієнтів було 107 (49,08%) чоловіків і 11 (50,92%) жінок. Залежно від часу шпиталізації (по роках) хворих поділено на дві групи: контрольна група (2006-2012 рр.) - 117 (53,67%) хворих; досліджувана група (2013-2019 рр.) - 101 (46,33%) хворий. У досліджуваній групі використано візуалізаційні технології та вдосконалені методики хірургічного лікування. Результати. Хворих поділено на дві групи залежно від розвитку недуги та проведення лікування: первинні інфільтрати й абсцеси - у 191 (87,61%), вторинні післяопераційні - у 27 (12,39%) осіб. Причинами виникнення первинних інфільтратів й абсцесів були: ускладнені форми апендициту - у 74 (33,94%), перфоративна виразка шлунка і дванадцятипалої кишки - у 48 (22,02%), ускладнені форми холециститу - у 69 (31,65%) пацієнтів. Післяопераційні інфільтрати й абсцеси відмічалися у 27 (12,39%) хворих, які перенесли ургентні операції: адгеолізис спайкової непрохідності - у 14 (6,42%), ускладнені грижі різної локалізації - у 13 (5,97%). Післяопераційні ускладнення діагностувалися у 43 (19,72%) хворих, з яких із боку операційної рани - у 34 (15,59%), черевної порожнини - у 29 (15,18%), ці ускладнення потребували релапаротомії чи лапароскопії: при деструктивному апендициті - у 10 (13,51%), перфоративній виразці шлунка та дванадцятипалої кишки - у 6 (12,5%), деструктивному холециститі - у 9 (13,04%), спайковій кишковій непрохідності - у 13 (19,12%) з 68, защемлених та ускладнених грижах - у 14 (17,28%) з 81 обстежених хворих. Під час релапаротомії неспроможність стінки кишки та кишкових швів встановлено в 11 з 32 пацієнтів, накладено ілеостому в 7, а цекостому - в 1 хворого. У контрольній групі померло 8 (6,84%) хворих на тлі продовжуваного перитоніту, тромбозу мезентеріальних судин та поліорганної недостатності й супутніх хвороб, а в досліджуваній - 4 (3,96%) хворі. Висновки. Хірургічне лікування є індивідуальним залежно від недуги. Так, при деструктивному апендициті з 74 (38,74%) осіб лапаротомію виконано 42 (21,99%), лапароскопію - 32 (16,75%), а 12 (6,28%) пацієнтам - із конверсією; при перфоративній виразці шлунка та дванадцятипалої кишки проведено відкриту лапаротомію у 48 (25,13%); при холециститі з 69 (36,13%) хворих лапаротомію проведено 48 (25,13%), а лапароскопію - 21 (11,00%) особі. Застосування візуалізаційних і лікувальних технологій - допплерографії, гідроструменевого скальпеля та лапароскопії у 64 (33,51%) - дало змогу отримати кращі близькі і віддалені результати з урахуванням якості життя та знизити рівень післяопераційної летальності з 6,84% до 3,96% (середній показник - 5,5%). Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначених установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Item Description

2304-0041
2521-1358
10.15574/PS.2021.72.15